Мікропластик пов’язують із запаленням — вчені, можливо, нарешті знайшли причину цього

2 хвилини читання

Мікропластик

Мікропластик, взаємодіючи з водою, утворює надзвичайно реакційноздатні молекули — виявило нове дослідження

Khanchit Khirisutchalual/Getty Images

Мікропластик є серйозним джерелом занепокоєності щодо здоров’я: встановлено зв’язок між наявністю цих дрібних пластикових часток і серцевими нападами, інсультами, та пухлинами мозку. Проте причина цих зв’язків залишається неясною. Тепер дослідження, опубліковане в журналі Nature, пропонує цікаву підказку: мікропластик, взаємодіючи зі водою, утворює надзвичайно реакційні молекули.

Мікропластик, контактуючи з водою, створює надзвичайно реакційноздатні речовини, оскільки вода в безпосередній близькості від їхньої поверхні набуває хімічної активності, здатної змінювати речовини, що знаходяться поблизу, включаючи біологічно важливі молекули.

Пластикі, здрібнюючись до мікроскопічних розмірів, суттєво збільшують своє співвідношення площі поверхні до об’єму. Наприклад, коли кредитна картка розпадається на частинки діаметром близько 10 мікронів, площа її поверхні збільшується більш ніж у 200 разів, каже один із старших авторів дослідження Вей Мін, хімік у Колумбійському університеті. Як наслідок, підсилюється будь-яка хімічна активність.

Мін та його колеги дослідили різноманітні мікропластики — полістирен, поліетилен, полівинилхлорид, поліпропілен та поліетилентерефталат. «Пластикові поверхні є гідрофобними, тобто відштовхують воду», — каже Мін. Саме тому молекули води не здатні утворити ті водневі зв’язки, які підтримують у рідкому стані. Це змінює молекулярне впорядкування, а відповідно — і локальне електричне середовище, і хімічні реакції.

Припущення про те, що пластик у цілісному стані хімічно інертний, не враховує токсичність його розпаних міроскопічних форм. «Для мікропластиків це особливо важливо, оскільки розпад утворює величезну кількість нової поверхні», — каже Мін.

У попередніх дослідженнях було показано, що мікропластик призводить до запалення, окислювального стресу та зменшення мітохондріальної активності. Нове дослідження демонструє, що пластикво-водні інтерфейси здатні руйнувати білки, клітинні мембрани та інші структури, пропонуючи таким чином можливий механізм цього явища.

“Як саме це може сприяти пошкодженню живих людських тканин, досі залишається неясним, каже Мін. «Отже, ми сподіваємося встановити зв’язок між хімією базового інтерфейсу з кількісними вимірами біологічних ефектів; це допоможе нам краще зрозуміти можливі ризики для здоров’я», — додає вона.

Мартин Вагнер, токсиколог і біолог з Норвезького науково-технологічного університету, який не брав участі у новому дослідженні, стверджує, що результати роботи є захопливими. За словами Вагнера, стаття дає вченим новий погляд на дослідження наслідків пластикового забруднення. «Це натякає на те, що мікропластик сам по собі є джерелом окислювальних сполук… і що окислювальний стрес є не вторинним наслідком впливу», — зазначає він.

Головний редактор Scientific American